САДИБА ЛИЗОГУБІВ у Седневі

На ХІХ ст. припадає розквіт седнівської садиби Лизогубів. Андрій та Ілля Івановичі Лизогуби розширили садибу уздовж гори над Сновом. Брати перетворили родове гніздо в мальовничий архітектурний ансамбль. До старої козацької кам'яниці добудували вежу псевдоготичної форми. На схилі гори над Сновом звели альтанку. Для з'єднання з новою ділянкою був прорізаний старий вал Сновського городища, а через рів перекинуто маленький Червоний місток. Парк нової садиби придбав романтичні риси. В кінці валу беспосередньо в земляний шар був вбудований таємничий грот зі входом, колись декорований під «морське дно» річковими черепашками. У парку зусиллями Іллі Івановича були встановлені фонтани, один з яких, «Гетьман», бив струменем навіть вище знаменитого петергофського «Самсона»! Прямо посеред парку розташувався одноповерховий садибний будинок Лизогубів, збудований у стилі пізнього класицизму.

Усі будівлі садиби ніби підкреслювали привабливість мальовничих краєвидів, якими милувалися господарі: і вежа над входом до кам'яниці, і грот, і еркер будинку орієнтовані саме на схід, в бік річки. Там же, на схилі, притулилася і білоколонна альтанка-ротонда. У 1846 і 1847 рр. на гостини до Лизогубів приїжджав Т.Г.Шевченко. У садибі багато що нагадує про нього. Наприклад, 600-літня липа, під якою любив відпочивати поет.

А в альтанці над Сновом, натхненний мальовничим краєвидом, що відкривається з неї, поет-байкар Леонід Глібов написав свою знамениту «Журбу», яка стала народною піснею:





Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай…
Під гаєм в' ється річечка…
Як скло, вода блищить;
Долиною зеленою
Кудись вона біжить,
Край берега у затишку
прив'язані човни,
А три верби схилилися,
мов журяться вони.