Мова / Язык

Екскурсії по Чернігову. Сайт екскурсовода Івана Коцюри

(093) 149-86-45
(095) 470-64-58
(097) 606-50-20

ІСТОРІЯ ЧЕРНІГОВА



Чернігів

Чернігів - одне з найдавніших міст Східної Європи. Ось вже понад 13 століть стоїть він на високому правому березі р.Десна, при впадінні в неї р.Стрижень. Як прийнято вважати, Чернігів був заснований в кінці VII ст., а вже на початку Х ст. місто вперше згадується в літописі - під 907 р., коли чернігівці взяли участь в переможному поході київського князя Олега на Константинополь - столицю Візантійської імперії. У мирному договорі Олега з греками Чернігів згадується на другому місці після Києва - отже, вже на початок Х ст. Чернігів був найважливішим політичним, торговим, культурним та релігійним центром Київської Русі.

До Х ст. відносяться й перші визначні пам’ятки міста - великі земляні кургани «Чорна могила», «Гульбище» та «Безіменний». Незабаром після прийняття чернігівцями християнства (989 р.) та створення найбільшої на Русі Чернігівської єпархії (992 р.), традиція споруджувати кургани над похованнями князів, воїнів і звичайних людей пішла у небуття.

У 1026 р. виникло величезне Чернігівське князівство - найбільше в Південній Русі. Воно простягалося від Кримського півострова на півдні до сучасного Підмосков’я на півночі. Перший чернігівський князь – син Володимира Святого Мстислав Володимирович зміцнив свою княжу резиденцію – Дитинець, центрі якого він почав будувати Спасо-Преображенський собор – перший мурований храм у Чернігові. У 1054 р. чернігівським князем стає син Ярослава Мудрого Святослав Ярославич - родоначальник династії чернігівських князів. У Чернігові він заснував два монастирі – печерний Богородичний на Болдиних горах та Єлецький Успенський. Усього ж в Чернігові збереглося п'ять давньоруських храмів домонгольського періоду - третина з усіх в Україні! Крім Спасо-Преображенського собору ХІ ст., всі вони відносяться до ХІІ ст.: це Борисоглібський собор на княжому Дитинці, Успенський собор Єлецького монастиря, Іллінська церква біля входу в Антонієві печери та П'ятницька церква на чернігівському Торгу.

Чернігівськими князями в різний час були: гроза половецького степу Володимир Мономах, герой «Слова про похід Ігорів» Ігор Святославич, вбитий в Орді і згодом прилічений до лику святих Михайло Всеволодович. Багато чернігівських князів згодом ставали й Великими князями Київськими!

У період свого найвищого розквіту (ХІІ-початок ХІІІ ст.) населення Чернігова складало приблизно 25 тис. людей, а площа міста сягала близько 400 га., що говорить про те, що Чернігів був одним з найбільших міст не тільки Русі, а й усієї Європи. Місто було оточене кількома лініями укріплень і складалося з княжого Дитинця, Окольного граду (посаду), Передгороддя (передмістя) і Подолу (на березі р.Стрижень). Нажаль, бурхливий розвиток міста було перервано монголо-татарською навалою у жовтні 1239 р.

В середині XIV ст. Чернігів разом з іншими південноруськими землями входить до складу Великого князівства Литовського, а на початку ХVI ст. вся Чернігово-Сіверська земля стає частиною Московської держави. У 1610 р. поляки хитрістю захопили місто, після чого Чернігів піддався страшному руйнуванню. У 1618 р. Чернігів і вся Сіверська земля опинилися у складі Польщі, але ненадовго - через 30 років місто було звільнено від польської шляхти повсталими козаками. Тоді ж було засновано Чернігівський козацький полк - військово-адміністративна одиниця новоствореної козацької держави - Гетьманщини. У 1654 р. після Переяславської Ради Чернігів, як і вся козацька автономія, був приєднаний до Російської держави.

II половина ХVII - початок ХVIII ст. - час найвищого розквіту Чернігова за часів Гетьманщини. Зусиллями чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, його сподвижників - видатних релігійних діячів, мислителів, письменників Іоаникія Галятовського, Феодосія Углицького, Іоанна Максимовича, Димитрія Ростовського, а також чернігівських козацьких полковників - Степана Подобайла, Якова Лизогуба, Василя Дуніна-Борковського, Павла Полуботка та гетьмана Івана Мазепи відроджується колишня слава Чернігова. Реставруються храми часів Київської Русі - Спасо-Преображенський, Борисоглібський та Успенський собори, П'ятницька та Іллінськцерква; з'являються нові - величний Троїцький собор і граційна Катерининська церква. Чернігів стає значним центром культури й освіти. У 1679 р. Лазарем Барановичем переводиться з Новгорода-Сіверського до Чернігова перша стаціонарна друкарня - третя за значимістю в Україні (після Київської та Львівської), а в 1700 р. чернігівським архієпископом Іоанном Максимовичем за сприяння гетьмана Івана Мазепи відкривається перший на Лівобережній Україні навчальний заклад «вищого» типу - чернігівський Колегіум. Чернігів знову, як і в давньоруські часи, кидав виклик стольному Києву – навіть розглядалося питання про перенесення з Києва до Чернігова митрополичої кафедри!

Після остаточної ліквідації гетьманства і полкового устрою України, Чернігів у 1782 р. став центром Чернігівського намісництва, в 1796 р. - Малоросійської губернії, а в 1802 р. - Чернігівської губернії. У ХІХ ст. місто відвідували Т.Шевченко, О.Пушкін, М.Гоголь, М.Глінка, М.Лисенко. На кінець ХІХ-початок ХХ ст. припадає наступний період розквіту Чернігова як центра української культури. Тут живуть і працюють байкар Леонід Глібов, етнограф і фольклорист Опанас Маркович (чоловік письменниці Марко Вовчок), письменники Михайло Коцюбинський і Павло Тичина. Місто прикрашається новими оригінальними будівлями у стилі модерн та ошатними дерев’яними будиночками з чудовим різьбленням.

У ХХ ст. Чернігів розділив долю багатьох інших українських міст - революції, війни, голодомори, войовничий атеїзм... І навіть здається неймовірним, що після цього в Чернігові все ж збереглися його стародавні храми - ці осередки духовності, пам'ятники мистецтва й культури, завдяки яким і сьогодні історія Чернігова залишається «живою», яка як і раніше нездоланно тягне до себе. В наш час древній і вічно молодий Чернігів - обласний центр України з населенням близько 300 тис. жителів.